Вы здесь

Майстерне використання О. Огульчанським наукових знань для змалювання багатства і краси природи рідного краю

Активна дослідницька праця Олексія Огульчанського давала сюжети для його майбутніх пригодницьких повістей. Його твори знайомлять юних читачів з природними багатствами і культурними досягненнями Північного Приазов’я. Їх правдивість і переконливість зумовлена цікавим фактичним матеріалом, документальною основою. Наприклад, прототипом образу наукового співробітника краєзнавчого музею Ростислава Андрійовича з повісті «Вітрів Кут» став відомий бердянський дослідник, колега автора Ростислав Андрійович Костюченко.

У 1959 році письменник у листі до редакції Дитвидаву, що був надісланий разом з рукописом нового твору, зауважив: «В основу повісті «Таємниця Сухої балки» покладено історичні документи, археологічні знахідки і легенди, популярні в Приазов’ї. Окремі персонажі повісті взяті з життя. Наприклад, літописець дід Баляба жив у селищі Куликова балка на березі Азовського моря, його літопис, над яким він працював більше, ніж півстоліття, використовується вченими Ленінграда, Севастополя, Харкова» [9].

Особливо старанно Олексій Огульчанський намагався дотримуватися точності у висвітленні матеріалу нарисів. Так, в рецензії на його рукопис «Юні слідопити» видатного орнітолога, кандидата біологічних наук Олександра Богдановича Кістяківського (1904-1983) від 25.05.1957 підкреслюється, що «всі нариси написані з великою майстерністю. Вони будуть читатися з інтересом навіть дорослими, не кажучи вже про дітей. Мова відрізняється правильністю, жвавістю і, разом з тим, чіткістю. Наукова точність викладених фактів бездоганна» [11].

Активно допомагали в науково-популяризаторській роботі бердянських дослідників видатний зоолог, палеонтолог і теріолог академік Іван Григорович Підоплічко (1905-1975), знаний археолог, доктор історичних наук Михайло Якович Рудинський (1887-1958) та інші. Багато знань і вмінь перейняв Олексій Огульчанський від тодішнього директора Бердянського краєзнавчого музею Георгія Васильовича Манохіна, випускника природничих факультетів Празького і Петербурзького університетів.

Олексій Якович володів багатим фактичним матеріалом з орнітології, історії, археології, геології, мінералогії, фенології, ботаніки, зоології, океанології, іхтіології, таксидермії, екології та ін. Як зазначає донька письменника Марина Олексіївна Огульчанська, «маючи освіту історика, він самостійно вивчив латину. Перечитав масу літератури, довідників, наукових статей… Не було такої травинки чи маленького жучка, якогось морського мешканця, щоб їх не знав Олексій Якович» [8, с. 3].

У 1957 році польський ентомолог Мечислав Вегржецький звернувся до бердянського дослідника з проханням надіслати йому зразки особин приазовського жука-листоїда, необхідних йому для наукових досліджень. На цей лист Олексій Огульчанський відповів, що ентомологія не є його фахом, але він разом з гуртківцями збере необхідний матеріал. Обіцянка була виконана, а незабаром бердянці отримали подяку від польського вченого за цінну посилку з жуками.

Проте найбільше Олексія Огульчанського цікавила орнітологія. Через його руки пройшло багато пернатих, що були окільцьовані в Німеччині, Фінляндії, Швеції, Японії. У 1953 році на острові Гельгольм у Балтійському морі була окільцьована чайка-клуша, яка згодом потрапила до Олексія Яковича. Він одразу повідомив про цю знахідку свого стокгольмського колегу професора Рендаля. Шведський учений сердечно подякував йому за цінне повідомлення.

Про те, що він був азартним вудкарем і мисливцем, знала не тільки родина й друзі письменника. Гуморист Володимир Аврамович Чубенко вітав Олексія Огульчанського з нагоди його 60-річчя: «Щоб писалось Вам, творилось, / Аж шумів, як кажуть, гай. / І бичечки щоб ловились, / Та такі, хоч запрягай!» [13]. А ще колеги-краєзнавці про нього писали так:

…И пускай не создают
Огульчанскому уют.
Дай ему рюкзак и палку –
Он пойдёт в любую балку,
 
У палатки, у костра
Просидит он до утра.
И расскажет сто историй
Про ногайцев и поморов,
 
И про ветер, и про ливни,
И про мамонтовы бивни.
А потом расскажет что-то
Про косулю и енота,
 
И про травы, и про реки,
Как и где селились греки,
Как в костёр сложить дрова
И про тюркские слова. […]
 
У Олеся сто знакомых
Есть зверей и насекомых,
Двести птиц и триста рыб
И какой-то новый гриб.
 
В общем, всё ему знакомо,
Он в степи, как будто дома.
Приазовские поля –
Огульчанская земля. […]
В человеке этом скромном
Заключён весь мир огромный [14].
 

Олексієві Огульчанському була притаманна особлива любов до всього живого: до неозорих просторів Азовського моря й таврійських степів. Донька митця звертає увагу й на його захоплення образотворчим мистецтвом: «Олексій Якович прекрасно малював. У моєму дитинстві, коли майже не було дитячих книг, він малював мені цілі казки олівцем. А потім прекрасно малював олійними фарбами і це йому дуже подобалося» [8, с. 4]. Може від любові до живопису проза Олексія Огульчанського є такою графічною: автор зумів ледь не на кожній сторінці своєї прози дати багатий матеріал художнику-ілюстратору?

Пізнавальність творів Олексія Огульчанського важко переоцінити. Творами цього письменника зачитуються юні і дорослі шанувальники анімалістики. Про це свідчать листи авторові від читачів різного віку. Одного разу до Олексія Яковича завітав сталевар Маріупольського заводу «Азовсталь» Віктор Якович Клеймований і подарував йому чудовий спінінг, який робітники заводу гуртом викували з титану в подяку авторові за повість «Як сплять дельфіни», читання якої під час обідніх перерв захопило їх.