Вы здесь

Цілісність: лінгвоезотеричний аспект

На русском языке На български

Андрій Будугай

 

Цілісність: лінгвоезотеричний аспект

 

Бойко і Діяні Златевим

 

Моя дорога до поняття «цілісності»

 

Спочатку статті мені хотілося б розповісти читачеві про один випадок, який стався зі мною більше 15 років тому в Україні. Це було в місті Бердянську Запорізької області. Одного разу мій батько потрапив у лікарню. Коли я приходив його відвідувати, під час одного з таких візитів батько вказав мені на одного з чоловіків у своїй палаті і сказав, що цей пацієнт день і ніч стогне від болю. Під час одного з наступнихмоїх відвідувань батько сказав, що був обхід хворих цілою комісією лікарів. І кожен з медиків по черзі підійшов також і до того хворого, оглянув його і сказав, що хвороби, на якій даний лікар спеціалізується, тут немає. Тобто, пацієнт може «спокійно» і далі хворіти й повільно помирати!..

Цей випадок мене вразив і я посвятив не один рік свого життя пошуку відповіді на питання, чому ж так виходить. І коли тепер я чую злий жарт гумориста з Росії Михайла Задорнова, що зараз фахівець з лівого ока не візьметься лікувати праве і навпаки, то я вже розумію, що стоїть за цими словами. А тоді мені доводилося мало не на дотик, майже всліпу пробиратися до відповіді.

У чомусь добру службу зіграла індійська притча, про яку ви, ймовірно, чули. У ній говориться про те, що до слона підвели п’ять сліпих, які ніколи не мали справи з цією твариною. Їм сказали, що їх по черзі підводитимуть до слона із проханням обмацати його і сказати, на що він схожий.

Перший сліпий взявся за ногу і сказав, що слон схожий на стовбур дерева. Іншою сліпою взявся за хвіст і сказав, що слон як мотузок. Третій намацав вухо і сказав, що слон як великий лист лотоса. Четвертий узявся за живіт і порівняв слона з великою чашею, а п’ятий взявся за хобот і сказав, що слон як ліана. І тут виникає питання: «Чи правду сказали ці сліпі?» Якби кожен з них сказав, що та частина слона, за яку він взявся, схожа на те або інше, то він би сказав правду. А так сталася підміна, про яку ми ще говоритимемо трохи пізніше.

Поки ж я хотів би розповісти про другу підказку, яка мені допомогла багато що розставити на свої місця. Цією підказкою став фільм польського режисера Єжі Гофмана «Знахар», в якому молодий син мірошника став інвалідом через те, що на нього наїхав віз і роздробив йому кістки ніг. Кістки були складені горе-лікарем неправильно і парубок більше не міг ходити. Через якийсь час він вирішує накласти на себе руки. Юнак вважає, що опинився в такому стані через гріхи свого батька. Останній пустив по світу свого брата,з яким на двох дістався успадок млин.

Антоній, головний герой фільму, який утратив пам’ять через те, що його сильно побили, не міг пригадати про себе нічого, навіть власного імені[1]. У сільських умовах і найпримітивнішими інструментами він зміг зробити хворого хлопця практично здоровим. І думки про суїцид парубкові в голову вже більше не приходили.

Але зараз для нас зі всього цього головне те, що від стану безвихідності до життєрадісності дорога була пройдена тим, що була змінена композиція кісток ніг. Іншими словами, жодної кістки не було ні додано, ні відкинуто, а лише помінялися місцями деякі з них: Антоній розбив кістки в тих місцях, де вони зрослися неправильно і склав їх так, як треба. Теж саме часто буває і в інших проявах техніки і біології. Тобто, навіть якщо і накопичена потрібна кількість деталей-частин-складових, потрібне знання про те, як збудувати ще і правильну композицію, взаєморозташування, взаємозв’язок цих частин.

 

 

Два вектори свідомості

 

Як же відбувається надбання людиною потрібних знань для того, щоб він міг вибудовувати потрібну композицію? Як на мене, воно обумовлене розширенням і в той же час потоншенням нашої свідомості, яка працює одночасно по двох векторах, в двох напрямах – усередину і зовні, назовні. При цьому відмітимо, що свідомість розподіляє свою діяльність відразу по цих двох напрямах, але її центр поперемінно фокусується то на мікрокосмос – свій внутрішній світ, то на макрокосмос, що оточує його. Цей взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього визначається тим, що кожен з нас, будь-яка існуюча свідомість є складовою частиною Всесвіту.

Само назва Всесвіту в російській мові («вселення») говорить про те, що він заселений міріадами різних істот, одним із яких є і дана свідомість, і взагалі кожен із нас як індивід. Підкреслимо, що слово «індивід»[2] пов’язане з лексемами «індивідуум» і «індивідуальність». У перекладі з латинського «індивід» означає «неділимий», тобто є найменшою складовою частиною Космосу, яку ми називаємо «свідомість». А слово «індивідуальність» нас направляє до ідеї, що свідомість виявляється чимось особливим, яке його відрізняє від останніх сознаний.

З часом нашою свідомістю освоюються все нові і нові області простору. Пригадаємо слова Ісуса Христа: «Пізнайте Істину і вона зробить вас вільними!» Освоюючи щось нове, роблячи його «своїм», засвоюючи його компоненти і принцип побудови, свідомість і отримує для себе нову міру свободи. Я не випадково збудував такий смисловий ряд. Ви, напевно, відмітили, що в нім присутні схожі один на одного слова: «освоїти», «свій», «засвоїти» і «свобода». Вони в слов’янських мовах етимологічно родинні і в їх основі лежить принцип приналежності. На це ж вказують і лексеми «особливість»[3], «відособлений», «властивість», «особа», «спосіб», «здатність», «пристосування».

Відзначимо, що для гармонійного розвитку свідомості необхідне послідовне чергування фокусу його уваги. Коли свідомість знайде те, що зацікавило його зовні (явище, предмет або інший об’єкт) і вивчить його до певної міри, потім воно «йде» в себе, усередину, і згодом знаходить у своїй природі якийсь аналог цьому зовнішньому об’єкту.

Поряд із цим внутрішнім аналогом об’єкту, що вивчається, свідомість помічає щось інше, яке стає новим об’єктом його вивчення. Воно дає імпульс свідомості знову перемістити його фокус зовні – чи то для надбання додаткових відомостей, чи то для обговорення їх з іншими свідомостями, чи то для реалізації ідей, що виникли навкола об’єкту вивчення. Відзначимо, що розвиток свідомості по двох векторах – усередину і зовні – відповідає принципу Гермеса Трісмегиста, який відомий в езотеріці як метод аналогій. Він свідчить: «Як унизу, так і нагорі, як усередині, так і ззовні».

Чергування фокусування свідомості зовні-усередину, ймовірно, можна порівняти з чергуванням правої і лівої ноги при ходьбі або ж з чергуванням якостей «инь» і «ян» в даоській монаді. Тут хотілося б повторити слова фахівця з китайської мови і культури Ленчо Дімітрова з Софії про те, що в знаку «инь-ян» потрібно бачити не лише прояв дуалізму через чоловічі і жіночі якості, але і тріаду, трійцю. Вона вказує дорогу до цілісності[4], що складається саме з цих двох якостей, а вони, у свою чергу, виявляються саме в ній. Як сказав Лао-цзи, якщо ми ведемо мову про курку, то повинні пам’ятати і про півня і навпаки. Тобто, півень і курка є двома полюсами єдиного цілого, яке для нас виявляється в цьому вигляді птиць – кури.

Повертаючись до чергування фокусуванню свідомості, можна також його порівняти з роботою лівої і правої півкуль головного мозку[5], або ж з конкретним і відвернутим, абстрактним мисленням.

Один майстер в’єтнамського різновиду кунг-фу вчив, що конкретне і абстрактне в ідеалі потрібно брати у взаємозв’язку, тобто цілісно. Якщо ми говоримо про щось конкретне, то потрібно при цьому зробити і вихід на абстрактне, зробити узагальнення. Коли ж людина говорить про абстрактні категорії, то йому потрібнопопрацювати і над прив’язкою цих категорій до конкретних їх проявів, до прикладів. Інакше нас можуть підстерігати дві небезпеки.

Перша з них полягає в тому, що при зацикленні на конкретному ми можемо не помітити, як втратимо зв’язок із духовним, сильно «заземлимося», станемо за своєю суттю матеріалістичними. Якщо ж крен станеться у бік абстракцій, то чоловік чекає друга небезпека – він може відірватися від реального життя, від набуття матеріального досвіду, який також входить в програму його втілення.

Саме світи щільнішої, грубішої матерії покликані забезпечити нам можливість виявити на практиці, які з наших ідей наскільки відповідають Істині. Для наглядності наведемо приклад з архітектором, використовуваний Максом Генделем у книзі «Космогонічна концепція розенкрейцерів».

Архітекторові приходить в голову ідея якоїсь красивої будівлі. Він береться за креслення. І тут виявляється, що ним в якихось місцях були допущені помилки, які креслення і допомогли виявити. Архітектор починає доопрацьовувати свої упущення. А коли починається вже саме будівництво даної будівлі, то можуть спливти ще якісь помилки або недоробки. По ходу усуваючи їх, наш співець музики в камені стає все ближчим, скажімо так, до ідеальної ідеї задуманої ним будівлі. Саме процес перенесення його проекту зі світу думки в світ фізичний дає нам зрозуміти потрібність світу матерії і необхідність сприймати світ в комплексі, цілісно.

 

 

Розвиток свідомості всередині племені

 

Тепер я хочу розповісти про те, як мені бачиться процес освоєння свідомістю нових областей простору. Почнемо з того, що спочатку свідомість лише набирає сили, вчитися бути самодостатньою і цілісною. Вона ще не здатна встати наодинці з навколишнім світом і потребує певного середовища, в якому може благополучно розвиватися як організм, в якому мешкає ця свідомість, так і воно само. У тварин таким середовищем є стадо, у риб – косяк, у птахів і у деяких хижаків – зграя, у людей – рід, плем’я. Опинитися за межами племені в ті часи було рівносильне загибелі, смерті.

Уявлення людини про нього самого і про навколишній його світ тоді формувалося не стільки індивідуально, скільки колективно. У родоплемінному суспільстві визначальним чинником спочатку були міфи, а потім – язичницька релігія, сама назва якої багато в чому відображує її суть. Пригадаємо, що в старослов’янській мові слово «язик» мало два значення: 1) «мова»; 2) «народ, що розмовляє цією мовою», її носій. Територія поширення мови збігалася з територією проживання її носіїв. Тобто, це була та ж земля, на якій жило це плем’я або цей народ.

На цій території окрім людей мешкали інші істоти – птиці, тварини, риби, стихиали – душі стихій[6]. Були язичеські боги, спільні для групи племен: наприклад, дух річки, що протікає через землі цих племен або дух вітру, дух грози і так далі. Шаман був сполучною ланкою, посередником між цими істотами і людьми племені. За допомогою різних ритуалів і заклинань він установлював магічно-симпатичну зв’язок, здійснював жертвопринесення. Слово «жрець» власне і означає той, що «приносить в жертву».

Та людина, яка народжувалася на території даного племені, була для його представників своєю по крові. Коли вона досить підростала і проходила обряд ініціації[7], то переходила зі стану отрока [8]в повноправного члена племені і отримувала ті, що все вважаються йому при цьому свободи.

Усе, що знаходилося всередині кордонів племені, було освоєне повнолітнім і сприймалося ним як своє, рідне, нормальне. Усе, що було за межами землі племені, за її кордоном, – несло в собі небезпеку, а іноді – і зло. У національних мовах ще збереглося багато слів, вироблених із цього приводу в ту епоху. Так, наприклад, лексема «край», що має значення «кінець, гранична лінія, до якої що-небудь тягнеться» і «країна», «область», «місцевість». Вона, по суті, позначає кордони і те, що знаходиться в їх межах. Сукорінна їй лексема «окрім» указує на те, що знаходиться за межами кордонів.

Слово «крайність» («важке положення») позначає також те, що виходить за межі, що випадає з поняття «норма». У російському виразі «тьма кромешная» можна побачити, що пітьма знаходиться за гранню, за краєм.

Можливо, етимологічно споріднена з приведеною групою і німецька лексема «krank», що має значення «хворий», тобто той, хто випав за межі норми. А споріднена з цією групою лексема «скромний» указує на те, що людина, навпаки, перебуває в межах кордонів, не випадає зі станунорми.

Інше етимологічне гніздо, яке я хотів би привести як приклад, бере свій початок від латинського слова «terra», що має значення «земля, територія». Так слово «екстремальний» має значення «крайній, граничний; що виходить за рамки звичайного». Воно походить від латинського «extremus» («крайній»), яке, у свою чергу, сходить до латинського «exter» («що знаходиться зовні, зовнішній, зовнішній»), де «ex-» – «ззовні», а «ter-» – «земля».

Того ж гнізда слова «термін» («спочатку межовий, прикордонний стовп»), «термінатор» («що перебуває між двома територіями»), «інтерес» – спочатку мало значення «бути (esse) між (inter)».

Про небезпеку покидати територію племені можуть указувати такі слова:

– слово «перипетії» («блукання за гранями кордонів, на периферії»), де грецьке пери- походить від перасі має значення «край, кінець»;

– болгарське «премеждие» («зло, небезпека, прострація»), пов’язане із словом «межа»;

– слово «чорт», пов’язане із російськими словами «черта», «чертить»; «очертания(предмету)»;

– слово «ризик», пов’язане з українськими словом «риска», і, напевно, з німецьким reisen(«подорожувати»): порівняйте з рос. «рыскать» («нишпорити, бродити по місцевості у пошуках здобичі»).

А відносно людей, що живуть поза плем’ям, за його кордонами, в мові збереглися лексеми, які вказують або на те, що чужаки є потенційним джерелом небезпеки, або на те, що вони спричиняли кепкування у одноплемінників, сприймалися ними як ненормальні. Наприклад, російська лексема «странный», що має значення «чужий, незрозумілий, дивний» і пов’язана етимологічно з лексемами «сторона», «страна», «сторонній». «Німець» – це спочатку ніхто інший, як «німий, хто не вміє говорити нормально, тобто по-нашому, на нашій мові, незрозумілий».

Древні елліни всіх негреков називали зневажливо «варварами», бо будь-яку іншу, не еллінську мову сприймали як незрозумілу, як звуки «бар-бар», що повторюються. Для древнього грека вся величезна населена еллінами область – від Італії до Чорного моря – була Ойкумена[9], що означає «житлова, обжита країна». За межами її могли жити лише дикі і незрозумілі «варвари». Пізніше слово «варвар» у них запозичили римляни і позначали ним негреков і неримлян. Самі ж римляни прозвали еллінів греками, що означає «ті, хто розмовляють, як граки»[10], тобто грубо і що незрозуміло «каркають».

Греки дали нам ще одну групу слів, яку можна пригадати в контексті нашої розмови. Це слова «екзотичний», «екзотика» (< грец. exo– «зовні», грец. exotikоs– «зовнішній, чужий, іноземний») – «1) що знаходиться ззовні прийнятого, звичайного; далекий, чужоземний; 2) дивакуватий, незвичайний».

Цікаво, що китайці відносно чужаків пішли, мабуть, далі за інших народів. Вони виробили терміни, які розділяють варварів на чотири категорії. В основу такої детермінації була покладена орієнтація по сторонах світу. Тобто, варвари, що живуть на півночі, носили одну назву, варвари, що живуть на заході, – іншу і так далі. Така відмінність може вказувати на те, що китайці не повинні були плутати чужаків-мешканців півночі з чужаками-південцями або іншими.

Можна знайти зв’язок між «закордоном» і «ненормальністю» і в інших мовах і культурах. Наприклад, нідерландська лексема zonder(«без, окрім»), нідерл. zonderling(«дивна людина; дивак») і нідерл. zonde(«гріх»). Певно, спочатку гріхом вважалося покидати територію племені та всі витікаючі звідси наслідки.

Цікаво, що у філософії є терміни, які вказують на відсутність кордонів, але для передачі цього поняття мова все одно так чи інакше спирається на поняття кордону. Так, наприклад, «безмежний», в українській мові «безмежний» з тим же значенням, «абсолют» («безумовний, досконалий початок буття»)[11], «трансцендентальний» («позамежний по відношенню до якої-небудь певної сфери, до світу в цілому»)[12]. Всі ці терміни вироблялися вже не язичеськими родоплеменными культурами, а культурами наднаціональними, культурами світових релігій.

На закінчення питання про розвиток свідомості всередині племені хотів би підкреслити, що в ідеалі національні (тобто язичницькі) і світові релігії повинні не боротися між собою, а утворювати гармонійне єдине ціле. У світовій практиці можемо побачити прояв подібного цілого в японській культурі. Національна релігія синтоїзм в ній утворила комплекс із такою світовою релігією, як буддизм. Жодна світова релігія не може не співвідноситися з духами стихій, мінералів, рослин і тварин. Цим істотам теж потрібно приділяти належну увагу, відносячись до них з повагою.

А з іншого боку, потрібно прагнути до того, щоб самі світові релігії стали складовими частинами загальнолюдського духовного утворення, яке російський духовидець Даніїл Андрєєв назвав «Трояндою Світу», релігією цілого людства, релігією підсумку. Подібно до бджіл, які для меду збирають нектар з квітів самих різних рослин, так і релігія людства повинна об’єднати в одне ціле досягнення всіх національних культур, без знищення їх неповторності і чарівності.

 

 

 

Розвиток індивідуальної свідомості

 

Тепер час знову перейти до індивідуальної свідомості, на яку, втім, поширюється і все вищесказане. Коли свідомість освоює якусь область простору, його природа штовхає його до подальшого зростання і розвитку. Уявимо собі свідомість у вигляді самоусвідомлюючого центру і безлічі паростків від нього – окремі знання цієї свідомості з того або іншого питання. Саме цей центр і є наше «Я», яке має вихід на нашу індивідуальну монаду, а через неї пов’язано з Абсолютом.

Настає момент, коли при конкретному втіленні цей центр самосвідомості включається. Людина починає розуміти, що є він, а є не-він. Кожне з послідовно отримуваних цією людиною знань, охоплює якусь область простору і зв’язується з центром ментально-енергетичній ниткою.

Чим більше і інтенсивніше працює свідомість, тим більше від його центру відходить таких ниток, тим все більше містків утворюється від нього до інших сознаниям-составляющим Всесвіт. І при цьому зв’язок від центру постійно забезпечуєтьсяз будь-якою з цих областей. Єднальні нитки перебувають, так би мовити, в режимі очікування. Проте як тільки центру знадобиться та область простору, з якою вони пов’язані, вони тут же пропускають через себе необхідну енергоінформацію.

Щоб було зрозуміліше те, про що я зараз сказав, наведу приклад. Так, нормальна людина усвідомлює себе, що він є щось існуюче незалежно від тіла, а тіло – це тільки те, що тимчасово вміщає його істинного, його сьогодення «я». Це «я», що існує в якомусь сенсі саме по собі, усвідомлює, що його ім’я таке-то, прізвище таке-то, національна приналежність така-то, пів такий-то, соціальний стан такий-то, громадянство, професія та інші речі аналогічно.

Людина не може думати про це все одночасно і усвідомлювати все це відразу. Але будь-якої хвилини його свідомість готова «видати на поверхню» будь-яку інформацію про себе. Те ж саме можна сказати і базі даних цієї свідомості про навколишній його світ.

Тепер уявимо, що це свідомість, що займає певний об’єм простору, під час своєї життєдіяльності побачила або зіткнулася з чимось новим для себе, лежачим за межами освоєного їм раніше, – із чимось, що викликало його інтерес, але своїм об’ємом перевищує його обсяг, більше за нього. Природно, що це нове для даної свідомості є складним і незрозумілим. Подібно до сліпого, ця свідомість спочатку повинна обмацати його своїми рецепторами. А в основу поняття «рецептор» покладене латинське capio, що має значення «брати, приймати;отримуват|одержувати|и;залучати»: порівняйтезі словом «увага», в основу якого покладене «имати» («брати, узяти»).

Коли свідомість пізнала об’єкт, що привернув його увагу, ззовні, склало собі уявлення про його форму, то далі потрібно пізнати його суть. А для цього необхідний процес, схожий за своєю суттю на те, як ми їмо. Наприклад, ми не можемо відразу пережувати весь шматок хліба або іншої їжі. Що ми робимо? Ми відкушуємо від великого шматка маленький, такий, який без зусиль зможемо помістити в свій рот і пережувати. Потім ми відкушуємо наступний шматочок і робимо те ж саме. І так повторюється до тих пір, поки ми не впораємося з усім великим шматком їжі.

Аналогічним чином поступає і наша свідомість. Воно розбиває об’єкт свого пізнання на окремі шматочки, сумірні для нього з поняттям «простій», і послідовно, поодинці починає їх досліджувати. Під час пізнання кожної з цих окремих частин наша свідомість розширюється на деякий об’єм|обсяг|, відповідний об’єму|обсягу| пізнаваної частини. Із кожною наступною частиною свідомість стає все більше і більше у своєму об’ємі|обсязі|. Коли ж їм досліджена остання частина, то воно вже може вміщати в собі відразу всі частини цілого, тобто того об’єкту, який зацікавив цю свідомість і який тепер треба відновити як щось ціле.

І тут розпочинаються муки по «прозрінню» першопочаткової композиції, відновленню правильного поєднання її частин між собою. Коли ж свідомість прозріває цю першопочаткову композицію, тоді вона вже вся як одне ціле переходить в розряд простій, умовно кажучи, речі. І далі вже свідомість в собі зберігає її як одиницю інформації, яку при потребі воно завжди може розкласти на складові частини, у разі потреби використовувати будь-яку з них або ж скласти в одне ціле.

Тепер зробимо лінгвістичний відступ, щоб показати, як же описаний процес відображується в мові. По-перше, само поняття «складний» вже вказує на те, що воно «складається» з якихось частин. Ми називаємо складним лише те, що ще не спіткали, не дослідили достатньою мірою.

Назва процесу дослідження вказує на те, що ми йдемо по чиїхсь слідах, тобто осягаємо річ, створену кимось раніше. Того ж етимологічного гнізда болгарська лексема «следвам» («вивчаю»), лексеми «стежити» (по суті, вивчати), «слідство» («спроба відновити цілісну картину»), «наслідок» («кінцевий пункт-результат якогось процесу»), «спадок»[13].

Якщо ми докладаємо свої зусилля для здійснення якогось вигляду роботи, то наслідок цього процесу можна ще назвати словом «досягнення», яке етимологічно родинно лексемам укр. «стьобання» («стежина»), «стига», «збагнення», «стяг».

Родинні їм також такі слова: болгарське «обсег» («сфера дії; обхват»), росіяни «крок» і діалектне «сяг» («відстань, на яку можна зробити крок»), українські «обсяг» («об’єм»), «досягнути» («досягти») і «осягнути» («осягнути; охопити (розумом, зором)»). Осягнути якусь проблему – це дійсно охопити її рецепторами своєї свідомості як зовні, так і внутрішньо, зрозуміти її до кінця.

По-справжньому досягти мети – це етап за етапом пройти всю дорогу до її здійснення, замкнути в кільце початок із кінцем, не залежно від того, про які речі йде мова – про матеріальних або про ментальних. Не випадково пов’язані між собою слова «розум» і «уміти». Можливо також, що давня етимологічна спорідненість стоїть і за їхньою схожістю з лексемами «дума» і «думати». А замкнутість в кільце в мові виражається тим, що поняття «круглий», «цілий» і «повний» і «весь» в деякому розумінні є синонімами.

Досягти чогось, «виконати» – це все одно, що наповнити його форму, наявний об’єм потрібною кількістю речовини, психічної енергії і праці. Коли об’єм заповнений, укладена в нім ідея починає свій процес життєдіяльності. Порівняєте слова спільного етимологічного гнізда «почало»[14], «кінець», українські «досконалий» («досконалий»), «переконання» («переконання») і «закон», похідні основи «конъ», що має значення «межа, почало, кінець, кордон». Закон може лише тоді діяти, коли його, умовно кажучи, тіло-форму його творець наповнить всім необхідним.

По своїй семантиці, смисловому полю, багато в чому родинні приведеним вище словарним групам, до яких відносяться «стига» і «следвам», також лексеми «стадія», «[15]міра», «рівень», «вчинок», «провина», «злочин», «[16]градус» в значенні «Рівень або міра чого-небудь» [17]і пов’язана з ним лексема «інгредієнт» («що входить в склад»).

Кожна з цих лексем теж в якійсь мірі відображає етапи дороги. Так, наприклад, рос. лексема «поступок», пов’язана з «ступати», вказує на якусь дію, яка може стати початком нової дороги. Пригадаємо ієрархічну послідовність у виразі «Посієш вчинок – збереш звичку, посієш звичку – збереш характер, посієш характер – збереш долю».

Незадоволеним своєю долею треба шукати причину такого становища в своєму минулому. Закон карми фіксує не тільки кожну нашу дію, але і враховує навіть наші думки, а також мотиви кожного нашого вчинку. Інша справа, що ми не завжди надаємо значення тому або іншому нашому вчинку і коли він проростає в нашій долі, то його поява може для нас виявитися повною несподіванкою.

Лексема «доля» має такі синоніми, як «доля» [18]і «доля» з тією ж семантикою. І щоб ми змогли змінити нашу долю, нам не треба хапатися відразу за всю долю. Потрібно починати з найменшого – зробити перший вчинок-крок у бік тієї долі, яку ми хотіли б мати, потім – другий, третій і так далі, поки вони не закріпляться в звичку. На це ж побічно вказує слово «долати» (маємо зважаючи на трудність). Долати – це не що інше, як просуватися вперед, розбивши дорогу на долі-ділянки, «брати штурмом», перемагати як кожна з цих перешкод по черзі, так і все випробування в цілому, «досягати його межі»[19].

Тепер декілька слів скажемо про вищезазначені лексеми «простій» і «прозрівати», які вінчають собою процес зворотного збирання частин в ціле.

«Простий» і «просто» мають в собі основу «сто-» – ту ж, що в слові «стояти» і пов’язану з німецькими verstehen («розуміти») і stehen – «стояти». Тобто, зрозуміти що-небудь – це в духовному розумінні «стати на ноги» в цьому питанні, затвердитися.

І, як це не дивно здасться на перший погляд, «просто» варто поряд з лексемою «пробачити» і в етимологічному, і в езотеричному сенсі. Для того, щоб когось пробачити, потрібно спершу його зрозуміти. А це важко здійснити, якщо ми не пройшли самі дорогу від гріха, до якого привела наша певна провина, до розплати за нього, усвідомлення в чому саме ми не мали рацію і виправлення наслідків.

Гріх – це в буквальному розумінні «помилка», неправильна дія, яка може виникнути із-за поспішності або недостатніх знань про себе, своїй природі і природі навколишнього нас світу. Помилка у результаті призводить до втрати цілісності, до недоліку, духовної, а пізніше – і фізичної інвалідності.

Пригадаємо із цього приводу, що слова «помилка» і «поганою» беруть початок від «оплохъ», що має значення «помилка». А німецьке Fйhler, яке означає: «1) помилка; погрішність, промах; неправильність; непорозуміння, помилка; друкарська помилка; 2) порок, вада, недолік, дефект; 3) збій», родинно німецькому Fйhlen («відсутність») і німецькому fйhlen («1) бракувати, не хапати; 2) бути відсутнім; 3) високопарно помилятися; провинитися; погрішити»).

Коли ж ми самі пройшли якусь певну путь від альфи до омеги, то дізнавалися на особистому досвіді, які наслідки можуть бути від такого-то вчинку. Ми здатні відразу прозріти всі основні етапи, чекаючі що ступив на подібну путь і попередити його про чекаючу небезпеку, і навіть підказати, як потрібно буде з неї вибиратися, якщо людина відразу не надасть значення нашим словам і до нього почне доходити їх сенс лише після того, як він почне пожинати перші плоди свого гріха.

У українській мові є ще синонім дієслову «пробачити», який звучить як «пробачити» і є похідним від лексеми «бачити», що означає «бачити». А «бачити», як, напевно, відомо читачеві, має спільну основу із словом «відати», тобто «знати». Процес відання в багатьох мовах пов’язаний зі світлом. Пригадаємо приказку «Учення – світло, а невчення – тьма». Можливо, не випадково лексема «світло» така схожа на основу «вет-», що зустрічається в словах «привіт», «привітний» і на іншому рівні чергування що дає «відати», «ввічливий», «неук».

По ходу скажемо про таке цікавий російський, як «отведай моей пищи», який має не лише значення «Співаєш, поїж її», а і «дізнайся про неї». Пригадаємо про те, що ми говорили про зв’язок «їжа» і «шматок» з процесом розділення цілого на частини з метою пізнання. Не випадковий і зв’язок слів «кусати» з російським словом «вкус» («смак») – якістю, характерною для тих свідомостей, які вже мають якісь знання (ми зараз не вдаватимемося до подробиць, наскільки ці знання істинні).

Процес «прозріння» свідомості в якомусь питанні аналогічний процесу «дозрівання» у рослин. По суті, що таке «дозріти» – це накопити потрібну кількість енергії, що отримується рослиною через світло. Коли ми говоримо, що ще не дозріли до вирішення якогось питання, то ми тим самим говоримо, що не набрали потрібної кількості досвіду (знань) або сил.

Цікаво, що в англійській мові для відображення поняття прозріння є лексема inside, яка, видно, є похідним від слова side, що має значення «сторона». Щоб легко пояснити такий зв’язок, я спочатку наведу такий приклад. У мові є 4 види виразів, які ми можемо вважати семантичними синонімами. Кажучи про великі пізнання когось в якійсь сфері, ми можемо спожити такі вирази: «у нього глибокі пізнання», «він володіє обширними пізнаннями», «у нього високий рівень знань» і «він тонко розуміє».

Ми можемо для наглядності звернутися до нашого тривимірного простору. Не складе особливих труднощів уявити собі, куди можуть йти такі величини, як «високий», «широкий» і «глибокий», куди їх можна відкласти на трьох площинах. Проте скажіть, будь ласка, куди ми відкладемо поняття як «тонкий», «тонке розуміння»? Адже наша свідомість розуміє, що всі чотири вирази рівноцінні. Тут і можуть прийти на допомогу англійські inside і side.

Уявимо нашу свідомість у вигляді лінзи, яка збирає сонячне світло в один пучок і посилає його на певній відстані від поверхні якогось предмету в одну точку. Енергія світла, зібрана з площі, рівної колу, заданому діаметром лінзи, в одну точку володіє вже якісно іншими властивостями, ніж звичайне сонячне світло. Незабаром відбувається спалах, якщо світло потрапляє на предмет, здатний горіти.

Те ж саме відбувається і зі свідомістю, що посилає всю свою енергію на одну проблему. Задумайтеся над словом «зосередитися». Воно позначає процес, аналогічний збиранню лінзою сонячного світла: середа в даному випадку – це енергія даної свідомості, що посилається в одну крапку-проблему. Коли люди медитують на крапку на стіні, то, якщо вони це роблять правильно, рано чи пізно, подібно до кумулятивного снаряда «пропалюють» цю крапку, і, скажімо так, виявляються по той бік стіни. Тобто зосереджена свідомість потрапляє на вищезазначену іншу сторону, а точніше, в інший вимір. Коли ми щось «уточнюємо», то ми теж збираємо свою свідомість в одну крапку, направляємо його через вектор уваги на те місце, положення, яке хочемо виділити для тоншої роботи з ним.

Підводячи своєрідний підсумок нашим езотеричним міркуванням відносно збагнення свідомістю цілого через його складові, скажемо ще декілька слів в даному контексті про творчість. Чому завжди важче дається початок і кінець будь-якої справи? Бо на початку нам потрібно накопити енергію на прозріння цілого, створення для нього відповідних умов. А потім, коли починається наступний етап роботи над цим новим, то ми ділимо весь об’єм|обсяг| роботи на складові (етапи, деталі, компоненти, частини і так далі). І тоді працювати легшати, адже охопити свідомістю частину значно легше, ніж ціле. І так людина вже спокійніше працює над кожною із складових.

Але, як ми вже говорили вище, цей відносний спокій закінчується, як тільки він підходить до завершуючої стадії – з’єднання частин у ціле. Тут починається новий виток мук, але вже іншого роду. Проте перехідні періоди відрізняються і зростанням міри свободи. Людина вже визволяється|звільняє| від колишнього режиму (форми роботи), образно кажучи, виходить на перехрестя, де у нього з’являється можливість піти по якійсь із доріг. І тому Пітьма так особливо прагне нас збити саме в перехідний період, залякати новими страхами, приховуючи при цьому нові можливості.

 

 

Відображення понять ціле і частина в мові

 

Почнемо з того, що понять, що так або інакше стосуються цілого і частини в мові досить багато. І ми не будемо намагатися охопити їх всіх, а візьмемо лише частину. Але я вважаю, що навіть цієї частини буде достатньо.

Почнемо з такого слова, як «ас», що має значення «майстер своєї справи, дока, віртуоз». У латинській мові слово as спочатку позначало «ціле як одиницю, дванадцяту частину якої називали унція (uncіa)»[20]. Лексема аs перейшла у французький, німецький, польський і інші мови і почала мати окрім первинного ще такі значення: «туз; одне очко», а пізніше «ас, майстер». Тобто, майстер – це той, КТО пройшов всі етапи освоєння якоїсь справи [21]і з’єднав їх в єдине ціле.

Єдине, бо це та містична одиниця, про яку свого часу говорив видатний посвячений Піфагор, що вона народжується з нуля, із порожнечі, а потім починає ділитися і дає початок всім числам і самою Вселеною. На деяких етапах свого ділення одиниця утворює якусь цілісну композицію, а потім йде далі – в нескінченність, яка одній своєю гранню замикається на те, що породило її ніщо.

Але це все метафізика, в яку ми зараз не заглиблюватимемося, а звернемо лише увагу, що тільки що згадане слово «композиція» – це та лексема, яка теж відображує ціле, таке, що складається з частин. Композитор – це людина, яка сполучає, зв’язує в єдине ціле частини[22]. Інша справа, який це композитор і як він сполучає ці частини – згідно космічним законам і утворюючи життєздатне і жизнедающее ціле або виродків і інвалідів, подібно до тієї ж гори-лікарки з фільму «Знахар» або Франкенштейна.

Стародавні греки, елліни, розуміли під словом «гармонія» співзвуччя різнозвучних частин. У цьому простому на перший погляд визначенні міститься велика мудрість. Якщо композиція складається лише з ідентичних частин, вона буде одноманітна і нецікава. Тобто, в ній не буде життєвого тонусу. І навпаки: якщо в композицію включена дуже велика кількість різноманітних частин і кожна з них прагнутиме привернути увагу лише до себе, тоді композиція буде кричущою. Вона дуже швидко спричинятиме втому і неприйняття, відторгнення з боку слухача або глядача. Композиція повинна мати певне співвідношення між співзвучними і різнозвучними складовими її частинами. І знаходження правильної міри в їх співвідношенні – одна із сторін прояву мистецтва композитора.

Побудову нормальної композиції ще можна назвати «вигадуванням», що бере почало від др.рус. «чинъ» («порядок; дія; час, пора»), утвореного від основи, паралельною др.инд. cayati («збирає, будує»). Російське слово «лагодити» спочатку означало «стежити за порядком», далі – «робити що-небудь» > «виправляти». До речі, українське слово «вчинок» має значення «вчинок», тобто поняття «чин» і «ступати» зв’язані між собою поняттям «ряд». А ст.сл. «восчинати» мало значення «Передивлятися рішення, передумати інакше, повирішувати», тобто, на тонкому плані це аналогічно тому, що людина повертається в те місце або час, коли почалося «безчинство», безлад, щоб потім піти іншим шляхом.

Зі словом «композиція» тісно пов’язана лексема «компонент» – «складова частина чогось». Зазвичай компоненти, складові рецепту приготування чогось, набір складових, у своїй кількості чітко обмежені, особливо, якщо ми говоримо про лікування, наприклад про гомеопатію або про мікстури. Розмір або обсяг компонентів визначається поняттям «пропорція», яке також вказує на взаємозв’язок окремих частин-порцій між собою. А до лексеми «пропорція» примикає також слово «корпорація», що має значення в латинській мові «об’єднання, співтовариство».

Відзначимо, що число складових частин і певний їх розмір, пропорція, характерні і для такого виразу, як «білий світ», синонім поняття «світ Божий». Якщо один з кольорів, що становлять, буде представлений у кількості, меншій норми, або ж навпаки, перевищить її, буде в надлишку, тобто, умовно кажучи, якщо буде порушений «рецепт світла», то він більше не буде білим або прозорим. А при природному розкладанні світла в атмосфері Землі утворюється таке природне явище, як веселка, чия назва пов’язана з чимось чистим і радісним. У українській мові є дві назви цього явища. Перше з них – «райдуга», – як можна легко помітити, означає «дуга раю», а інше – «веселка», – вказує на те, що вона радує, гріє душу.

На зв’язок цілого і частини вказує таке слово грецького походження як «система», що має буквальне значення «ціле, таке, що складається з частин», тобто тем. На частини-теми ми розбиваємо якусь науку, дисципліну, яку призначаємо для вивчення іншими.

У чомусь схоже на лексему «система» грецьке слово «синтез», що має значення «з’єднання, зв’язування якої-небудь групи явищ в єдине ціле», а в науці – «метод наукового дослідження явищ у взаємозв’язку і взаємодії їх частин». Пригадаємо в зв’язку з цим лексему «синтетичний», що позначає щось отримане в результаті синтезу і ще недавно сприймалося як тріумф науки, а незабаром, як те, що несе прокляття: синтетичні квіти, їжа, напої, матеріали і так далі. Вживаючи всю цю синтетику ми і самі непомітно для себе стаємо синтетичними.

А інколи справа доходить до того, що тіло якоїсь людини після смерті не розкладається, бо його господар приймав велику кількість їжі, що містить сучасні синтетичні консерванти. Тіло його стає своєрідною мумією, яка, як можна здогадатися, здатна створити певні проблеми для тієї, що живе раніше в цьому тілі душі і тим самим спричинити для неї додаткові страждання.

Слово латинського походження «комплекс» («сукупність, поєднання предметів, явищ або властивостей») етимологічно родинно лексемі «комплект» («повний набір яких-небудь предметів, що в сукупності становлять щось ціле»), бере почало від латинського completus – «наповнений, повний». Звернемо увагу читача, що комплект – це не просто наявність якихось компонентів, деталей, і не ситуація, коли певних (однакових) складових може бути надлишок, а інших взагалі не бути. У ідеалі для комплекту характерний набір певних комплектуючих і кожне з них має бути в певній кількості[23].

Передають ідею скріплення в одне ціле і багато інших слів з префіксами «ком-», «кол-», «кон-», «сим-», «син-», «сис-», «со-». Так, наприклад, лексеми: «компот», «комбінат», «команда», «комбінація», «коментар», «комуна», «компанія», «колеги», «колектив», «конспект», «консолідація», «конструктор» (буквально «укладач»), «симбіоз», «симпатія», «синкретизм», «синедріон», «синклит», «синод», «синтаксис»[24]– розділ філології, що вивчає зв’язок слів між собою, закони побудови з них пропозицій і тексту.

До речі, саме слово «текст» походить від лат. textus, що має значення «тканина, сплетення,з’єднанн|сполука|я». Хотів би в зв’язку з цим пригадати один мультфільм про старозавітні часи.Щоб пояснити хлопчикові наочніше, що нам ще не все може бути доступне для розуміння в задумі Бога і у тому числі – наша роль у Його планах, один мудрець указав йому на килим і сказав, що окремо кожна нитка може і не здогадуватися про ту роль, яку вона виконує в малюнку тканині. Але це ніяк не зменшує її ролі.

До поняття цілого сходять і такі слова, як «спілкуватися», «повідомляти», «союз», «соціум», «коаліція», «кооперація», «йога»[25].

Можна також пригадати лексеми «університет» (у латинському universitas – «сукупність») і «група», що бере початок від італійського gruppa («вузол, група»), висхідному до провансальського gropar («зв’язувати»).

Відзначимо також лексему «концепція», що бере почало|зачинало| від латинського conceptus – «думка,вистав|подання|а». Як ви знаєте, значення лексеми «концепція» те ж указуює на деяку цілісність: 1) система поглядів, то або інше розуміння явищ, процесів; 2) єдиний, визначаючий задум, що веде думку якого-небудьтвор|добутку|у, наукової праці і т. д.

Окремо хочеться сказати про таке слово, як средньолатинске algebra, переоформлення арабського al-gabr, щ|з’являється|о є, що буквально означає «відновлення (розрізнених) частин». За великим рахунком саме алгеброю ми з вами і займаємося, коли намагаємося через частини прозріти ціле, а в духовній роботі – задум Бога.

Якщо ж говорити окремо про поняття «частина», то окрім вищезазначених лексем я б привів лексему «деталь», яка вважається запозиченням з французького, де dеtail – «деталь, частина». Вона утворена від французького слова dеtailler («різати на шматки») і сходить до латинського tаliаre із значенням «Різати на частини». Лат. taliare зв’язане з латів. talea («кілочок, вітка, втеча») і сокоренно греч. «талис» («доросла дівчина»)[26].

Того ж кореня і лексема «талія» («те, що ділить тіло на дві частини»). У німецькому Teil («частина, доля; тих. деталь; елемент, частина; юр. сторона; доля, доля (людини)») і Teilnahme («участь; співучасть, співтовариство; участь, співчуття, співчуття, симпатія»).

Можна пригадати і такі лексеми як «дріб», пов’язаний з «дробити», «подробиці», а також «пай», «пайок», що беруть початок від тюркського «пай» («частина, доля, щастя»).

Але, мабуть, найяскравішим словом, що відображує поняття ціле і частина, є «щастя». З нього ми почнемо викладати наступний пункт нашого плану.

 

 

Щастя як багатофункціональний процес

 

Як мені здається, ми вже достатньо розібралися у тому, що щастя в духовному розумінні – це гармонійне поєднання потрібної кількості частин в правильну композицію. А тепер спробуємо поглянути на поняття щастя під іншим ракурсом. Я свого часу замислився над таким питанням: щастя – це більше стан або процес? Відносно себе я розумів, що більше сприймав його як остан, до якого повинна прагнути людина. Приблизно так само його сприймало і більшість людей, яким я почав ставити питання, що таке щастя в їх розумінні. Згодом я почав дотримуватися думки, що щастя все-таки більше процес, ніж стан і зараз спробую викласти свої міркування з цього приводу.

Якщо ми говоримо про якусь конкретне середовище, в його умовах повинна вишикуватися|вистроїтися| своя ієрархія якостей свідомості залежно від міри|ступеня| значущості їх для даних умов. Коли відбувається зміна ієрарха, відповідно міняються і умови. А як тільки помінялися умови, міняється і соподчиненность якостей між собою. Те, що в попередніх умовах було першим, в теперішніх може стати сімнадцятим; те, що було другим – стане тринадцятим або ще якимсь; те, що було тридцять шостим – стане першим, а восьме може стати другим і так далі.

Коли вести процес починає ще один ієрарх, то соподчиненность якостей ще якимсь чином міняється. І те, що було в попередніх умовах, наприклад, першим, може тепер стати тридцять дев’ятим, друге може переміститися навіть на якесь сорок дев’яте місце, третє, – на чотирнадцяте, двадцять п’яте – на перше і так далі. Тобто, немає чіткої визначеності, що друге стане першим, третє – другим, четверте – третім і тому подібне. Порядок значущості якостей для кожної конкретної умовивишиковуєтьс|шикується|я свій, характерний лише для нього. І та свідомість, яка навчиласявибудовуват|вистроювати|и в різних умовах свою, індивідуальну для цих умов, ієрархію, вже стаєздатни|здібним|м жити в гармонії|із|з навколишнім світом. А коли свідомість набирає досвід гармонії у різноманітних умовах, то вона стає вже мудрою.

Іншими словами, мудрість – це здатність бачити ситуацію як цілісно, так і розрізняти, що саме в ній найважливіше, що стоїть на другому місці за значимістю, що – на третьому, а на що зможемо звернути увагу лише якщо все останнє йде добре. Природно, що в екстремальних умовах мудрець в першу чергу піклуватиметься про найбільш важливі для цих умов якості, бо вони зараз життєво необхідні.

Саме ця мудрість дозволяє свідомості самій визначати своє місце в тих або інших умовах, знаходити свої сильні і слабкі сторони, знати коли і чим йому краще в цих умовах займатися. Український філософ Григорій Сковорода в своєму світогляді виділяв якість спорідненості[27], тобто до якої міри та або інша душа є співзвучною тому або іншому вигляду роботи. Господь Бог і Його Ієрархія для того нас і створили всіх різними, щоб кожному з нас було легко в конкретних умовах знаходити своє місце і свій вид діяльності і не заважати один одному, а навпаки, допомагати і взаємодіяти. Достаток щастя можливо досягти лише тоді, коли свідомість правильно зробила свій вибір[28], правильно побудувало композицію зі своїх частин (тобто частин свідомості), з того, чим ця свідомість володіє на матеріальному і на душевному рівнях, і з того, що існує довкола нього.

А тепер підійшов час пояснити, чому я визначив щастя не стільки як стан, скільки як процес. Допустимо, що свідомість досягла вищої точки гармонізації між своїм внутрішнім і зовнішнім світами. Але ж змінюємося і ми самі, і навколишній нас світ. Галактики перебувають у постійному русі і мчать у різні боки з неймовірно великими швидкостями. А крім того вони обертаються біля своїх осей, а всередині їх зірки також переміщаються одна відносно іншої, деякі зірки гинуть або перетворюються одні – в чорні дірки, інші – в нейтронні карлики, треті можуть вибухнути, ставши найновішими і так далі. У той же час народжуються нові зірки і відбувається безліч інших важливих глобальних подій, про які сучасне людство зараз навіть і не здогадуються.

Одним словом, жодна з композицій, що існують нині, в Космосі ніколи (лише подумайте, що означає це слово!), ніколи не повториться! Природно, що є якісь ідентичні процеси і існує поняття «циклічність»[29]. Але все одно щось в наступному періоді істотно відрізнятиметься від попереднього. А це означає, що не може повністю повторитися і та композиція даної свідомості, яка забезпечувала гармонію на попередньому етапі. Свідомість теж повинна знаходитися в постійному русі, в пошуку гармонії за нових умов, вносити певні корективи до отриманого досвіду і паралельно з цим освоювати якісь нові для себе області, тобто розвиватися. Цікаво, що само слово «розвиток», як відзначив філософ Лев Карсавін[30], є не зовсім відповідним для поняття, що позначається ним, бо еволюція, розвиток – це не просто розкручування спіралі за колись заданою програмою. Ні, На кожному витку спіралі сознаниями створюється щось принципово нове – те, що не було закладене раніше.

Кажучи іншими словами, щастям не може бути щось таке, що одного разу можна досягти раз і назавжди, що залишиться незмінним. Тобто щастя є не стільки стан, скільки пошук гармонії в різних умовах. І тому дуже помиляються все ті, хто вирішили, що найголовніше для них – уникнути Пекла і попасти Додому, в Царство Небесне, а потім вони вже зможуть «опочивати на лаврах». Ні, повернутися Додому – це, образно кажучи, лише «програма мінімум». І в Царстві Божому душі зовсім не байдикують, а продовжують працювати. Просто умови праці там незрівнянно легше, ніж на землі, а значить, що і можливостей для творчості значно більше.

Але з іншого боку, навіть небожителі не можуть стати повністю щасливими, поки є світи, де демонічні сили вершать свої темні справи. Не випадково великий російський письменник Федір Достоєвський в своєму романі «Братья Карамазови» пише, що мир не може бути по-справжньому щасливий до тих пір, поки в нім буде хоч би одна сльозинка дитяти. І він визначив нормальним той достаток свідомості, при якій душа повинна сприймати гріхи інших людей як свої особисті. Інакше кажучи, свідомість повинна сприймати весь світ як одне ціле, як свій рідний будинок, і проявляти нетерпимість до того, що робиться в його будинку не так, як треба, неправильно. Але навіть і тоді, коли людство зуміє повністю одухотворити всі виміри свого будинку, навіть тоді, як мені вважає, все одно більше буде схоже не на достаток, а на процес. А достаток, результат одухотворення якої-небудь конкретної справи, – це лише проміжний етап на Дорозі безконечного удосконалення[31], еволюції Всесвіту.

Як вже було сказано, для безлічі віруючих людей вершиною щастя є їх попадання після смерті в Царство Небесне. Тобто, в ідеалі вони всі свої устремління душі зводять до одного – заслужити своїми вчинками попадання назад, Додому. Все начебто правильно і логічно. І до деякої міри розвитку свідомості чоловік, мабуть, інакше і не може міркувати. Та коли ми з вами вже пройшли такий шлях в усвідомленні цілісності, то тут, як на мене, повинне починатися переосмислення деяких положень. Ви пам’ятаєте Євангельське положення, що спочатку було Слово. І саме це Слово створює умови, певне місце існування. В одному з таких середовищ живемо і ми з вами. Але ж це середовище підрозділяється ще на безліч дрібнішої|мілкої| середи|середовища|. Наприклад, одними з таких середовищ є гори, які між собою з одного боку мають щось спільне, а з іншого боку і досить сильно відрізняються. Не можна сказати, що Балкани сильно схожі на Татри, Анди або Памір.

Те ж саме можна сказати і відносно лісів, полів, річок і так далі. Кожне з цих природних утворень в езотеричному сенсі є створенням-творінням якогось свого «слова», тобто ієрарха, духовної істоти, і їм же підтримується. Кожна з таких істот входить в космічну ієрархію, яка в Біблії носить назву «Сходи Якова», і одночасно є складовою частиною свого синархічного рівня. Так, наприклад, духи гір в чомусь ідентичні і утворюють групу істот, що перебувають на одному ієрархічному рівні і взаємодіють між собою за принципом синархії.

Кажучи про людей, можна сказати, що в чомусь жителі гір будуть схожі між собою і відрізнятися від лісових або степових жителів. У той же час, горці те ж мають між собою відмінності й деколи суттєві. Тепер підійшов час звернути увагу на те, що не тільки умови відрізняються між собою величезною кількістю різноманітностей, але і самі люди теж. Лише уявіть собі кількість комбінацій, якщо ми накладемо різноманітні умови на різноманітні характери. І все це повинно між собою якось взаємодіяти і взаимодоповнювати одне одного. Це настільки складний механізм, що наша свідомість його ще не здатна вмістити в себе і осягнути. Проте ми можемо і повинні вже зараз робити свої перші кроки на цьому шляху.

Отже, людина за своєю природою була створена «за образом і подобою Божому». Слова «за образом» можна зрозуміти як те, що в ній закладено все, що є у Всесвіті, що являє собою втілення Бога, – все, але лише в мікромасштабах. Подоба ж наша Богові полягає в нашій здатності творити, робити з безлічі різних складових якісь нові композиції. Людина – це багатофункціональна система, яка в різних умовах проявляє різні свої якості. Причому всі ці якості в людині присутні одночасно. І між собою вони утворюють одночасно ієрархію і синархію.

 

 

Цілісність у природі

 

У природі все побудовано на базі вже згадуваних двох принципів – ієрархії і синархії. Ієрархія охоплює весь Всесвіт – від самого верху, першоджерела проявленого світу, до самого нижчого рівня, який своїми розмірами може бути в тисячі або навіть в мільйони разів менше, ніж найменша складова (елементарна) частка атома. Цілком можливо, що наша наука ще не змогла підійти навіть на відстань уявного погляду до вершин і глибин цих величезних біблейських «Сходів Якова». Свідомість звичайної людини охоплює найближчі до нього рівні, більш менш порівнянні з фізичним тілом людини. Але найсміливіші новатори, що йдуть по тернистій дорозі з бажанням осягнути Істину, можуть крок за кроком переборювати багато обмежень.

На будь-якому ієрархічному рівні існують відносно рівні по силі і ступеню свого розвитку свідомості, які на цьому рівні створюють свою синархічну систему – систему взаємодії відповідних частин, які її складають. Тут можна перерахувати такі утворення, як колективи, команди і екіпажі, групи, громадські організації і так далі. Сама лексема «організація» може бути використана як ілюстрація до вищесказаного.Але будь-яка людська організація складається з окремих індивідів, тобто організмів, які у свою чергу складаються з органів. Взаємодія між органами утворює синархію організму, взаємодія між організмами утворює синархію організації, яка у свою чергу є частиною чогось більшого, – населення міста, країни, континенту і так далі.

А ієрархія виявляється в супідрядності і одночасно з цим в співпраці на різних рівня: атомні частинки – атоми – молекули – органоїди – клітини – органи – організми – організації – людство – планета разом з усіма її мешканцями – зоряна система – галактика і тому подібне. Сукупність всіх цих складових по суті утворює те, що в духовній практиці прийнято вважати космічним братством.

Будь-яка свідомість повинна працювати не лише на своєму рівні, взаємодіяти не тільки синархічно з відносно рівними йому свідомостями, але і входити у співпрацю з близькими йому іншими рівнями істот – що стоять і на вищих, і на нижчих рівнях у космічних ієрархічних сходах. І ніж більше таких рівнів проектується в конкретній свідомості, тим більше гармонійним може стати це свідомість і тим більше користі може воно та принести і іншим, і самому собі.

Ми узяли цю схему в досить узагальненому і спрощеному вигляді, щоб було можливо хоч щось сказати про ієрархію і синархии. Але на практиці будь-який із складників на якому б то не було ієрархічному рівні має куди складнішу структуру. Як приклад можна узяти атоми вуглецю, які лише з’єднуючись між собою можуть утворювати три аллотропні[32] форми, – графіт, вугілля і алмаз. А в з’єднанні з атомами інших хімічних елементів ці атоми утворюють величезну кількість інших речовин-композицій.

Проте при цьому треба відмітити, що структура цілого ускладнюється ще більше від наявності не тільки фізичного, але і астрального, ментального і інших планів і від взаємодії між ними. А кожен із цих планів у свою чергу підрозділяється на декілька підпланів. Поняття тіло-душа-дух дають нам лише дуже спрощене розуміння структури людини. А правильна взаємодія між цими трьома складовими визначає і наше здоров’я, і щастя.

Скажемо ще два слова про здоров’я в езотеричному сенсі. Воно може бути розглянуте як складна композиція, обумовлена, як ми вже бачили, як необхідною кількістю частин, так і правильною їх взаємодією між собою, правильною їх організацією. Порушення правильною композиція веде до ушкодження, до інвалідності, назва якої в перекладі з латинської буквально означає «безсилля». Не випадковий зв’язок слів «ціль», «зцілення», «поцілунок», «цілісність», «цнотливість». Щоб людина була дійсно здорова, він повинен мати всі компоненти здоров’я.

Синонімом цього поняття є і російська лексема «дужий», зв’язана семантично і етимологічно з лексемою «дюжина», тобто з числом дванадцять. В українській мові є слово «видужати», пов’язане з лексемами «дюжина», «дуга» і «райдуга». Сім барв веселки разом дають білий колір, в основі якого покладена взаємодія трьох основних кольорів – червоного, жовтого і синього – узятих в певній пропорції. У свою чергу сім кольорів відповідають семи ступеням в музиці, які дають октаву. А вона має дванадцять півтонів.

Хочеться також відзначити одне таке явище людської психіки, яке умовно назвав би «антицілісністю»[33]. Маю на увазі [34]закомплексованность. По суті вона є сукупністю (комплексом) окремих недоліків, тобто недорозвинених якостей людської особи[35]. Такий комплекс будучи слабкою стороною людського свідомість легко перетворюється на центр демонічних сил в цій свідомості.

За будь-якою окремою недосконалістю стоїть конкретний відповідний демон. У комплексі вони з’єднані між собою на зразок членів бандитської групи. Якщо свідомість вирішить боротися відразу з усіма цими недоліками одночасно, тоді демони об’єднуються і протистоять колективно зусиллям даної особистості. Тому може бути самим кращим способом для цієї людини, щоб вона застосувала принцип розбивання цілого на частини.

Інакше кажучи, людина повинна боротися з окремими своїми недоліками, перемагаючи їх один за одним, а не братися боротися відразу з цілим «набором», «комплектом» своїх недоліків. Тут пригадаємо про сказане вище, що і свою долю чоловік повинен змінювати поступово, починаючи з найпростіших речей – вчинків.

Для прикладу уявимо собі долоню якогось недоброзичливця, який вихопив у нас щось дуже дороге для нас і сильно затиснув це в кулаці. Єдиним вірним способом розтиснути цей кулак є його розкриття не всього відразу, а палець за пальцем, починаючи з мізинця.

З кожною перемогою над самим собою наша свідомість усе легше і легше долає свої недоліки, які їй заважають проявлятися у своїй позитивній суті по дорозі до своєї божественної цілісності.

Аналогічним чином людська свідомість може визволитися і від того серйозного і головного пошкодження, яке було йому нанесено у вікопомні часи біблейським Змієм. Це пошкодження було нанесене не конкретно якійсь окремій людині, а всьому роду людському одночасно[36]. Після того, як місія Ісуса Христа серед людей була перервана, людство втратило можливість повернути цю цілісність менш хворобливим дорогою[37]. І тому доки до порятунку людських душ дорога лежить не через порятунок відразу всього людства, а через порятунок окремих його представників.

Інакше кажучи, тут ми бачимо ситуацію, що нагадує ту, що складається і при боротьбі із закомплексованністю: потрібно розпочинати працювати з малого, з окремо взятої людини. В зв’язку з цим хочеться нагадати, що людська свідомість – це сукупність окремих складових-знань, які умовно можна порівнятиз атомами вуглецю,з яких можливо побудувати або крихкий графіт, або що грає всім спектром світла (= космічних енергій) алмаз, тобто космічна свідомість.

Але проблема полягає в тому, що наша свідомість формується не просто спонтанно, а багато в чому хаотично, не достатньою мірою впорядковано. Свідомість повинна постійно працювати як над своїм зростанням, розширенням-збільшенням своїх складових, так і над побудовою з них правильної композиції. Людина повинна пригадати, що він створений за образом і подобою Божому (покликаний створити, входити в Його Ієрархію деміургів). І тут є вихід як на самозцілення, так і на зцілення навколишнього нас світу. Для цього потрібно сприймати світ цілісно, прозріваючи задум, який вклав Господь в кожну із складових цей світ частин-фракцій. Тоді і в нас самих не буде хаосу, кожна частина лягатиме на своє місце і займатиме свій об’єм.

Іншими словами, прозріваючи задум Бога і входячи з ним в резонанс, ми кладемо свої складені (частини свідомості) на свої місця і поступово зціляємося. А коли людина досягає якоїсь міри просветленности, тоді його внутрішній мир-свідомість стає «алмазом» – форпостом Сил Свєта. Прозріваючи і працюючи у напрямі самовідновлення гармонії усередині себе, людина одночасно і впускає в себе Царство Небесне, і сам входить в нього, стає повноправним небожителем. Не даремно Ісус Христос запобігав, що Царство Божий «береться силою» і що дорога до порятунку лежить через вузькі, а не широкі брами.[38]

Окріпнувши усередині себе, ми згодом зможемо розпочатищось виправляти і зовні, усуваючи підміни і спотворення, зроблені Ворогом роду людського. Настає момент, коли дана людина (складова частина роду людського) відчуває благословення зверху на допомогу у виконанні подібної самовідновлюючої роботи іншими свідомостями. Тоді нитки Царства Божого починають проникати і в ці душі. При цьому хочеться підкреслити, що це має бути саме допомога, а не виконання духовної роботи замість когось: навіть зусилля геніального лікаря будуть безсилі врятувати хворого, який не почне допомагати лікареві боротися зі своєю ж хворобою.

Чим інтенсивніше відбувається така співпраця[39], тим ближче стає Отчий Будинок для всіх сознаний, що беруть участь в цій роботі, тим ближче і порятунок всього людства[40]. І тепер уже в ролі «атомів вуглецю» виступають не окремі складені даної свідомості, а кожен з сознаний співробітників. Природно, що від якості їх взаємодії залежать і успіхи у віддзеркаленні нападок темних. А вони не можуть не зростати, бо духовний статус окремої свідомості і групи може істотно відрізнятися. Відрізняється і статус свідомості, тільки що усвідомлено той, що став на духовну дорогу, від свідомості, що не бажає на нього ставати, і від свідомості, що досягла на цій дорозі певних вершин. Не випадково в 11-ої книги Учення Живої Етики, яка носить назву «АУМ» сказано: «Широка область людства. Вершиною своєї вона стосується Вищого Миру в особі героїв, подвижників; внизу вона проводить космічне сміття, яке наповнює камені сусідніх планет. Непомірна відстань між подвижником, Світлом Вищого Миру, що вже осяяло, і покидьками засміченими».

Як мовиться, межі досконалості – в широкому розумінні цього слова – ні. І на кожному ієрархічному рівні існують свої критерії і міри побудови цілісності. Цілком зрозуміло, що про ті цілісності, які знаменують собою вищестоящі рівні, ми можемо або здогадуватися (якщо йдеться про сусідні з нашим рівні), або взагалі не мати навіть смутної уяви. Але нехай нас це не сильно бентежить – усьому свій час і заділ до діяльності на тих рівнях ми закладаємо вже зараз, коли починаємо прозрівати, що таке цілісність взагалі.

Отже, напрям викладених в цьому есе міркувань залишається відкритим для кожного, хто бажає і може продовжити сам подорож у ці малодосліджені нами області. Автор буде радий, якщо зміг хоч щось зробити в прагненні до високої благородноїсправи – розкриття святої Істини про місію людства – і внинішній епосі, і взагалі у справі еволюції Всесвіту.

 

Україна, м. Переяслав-Хм., 11.09.2010, сб.

 



[1] До цього він бувсвітилом польської хірургії професором Рафалом Вільчуром.

[2] Лексема, отражающая идею, что индивид является составной частью чего-то большего.

[3] То, что может проявляться в достаточной мере при наличии свободы воли.

[4] Как утверждают знатоки китайской философии, способом постижения Дао и обретения целостности для даосов становится осознание закона Всеобщего соответствия, а нормой жизни – адаптация к природе и обществу посредством включения в «игру стихий». Изучение одного элемента (инь или ян) влечёт за собой познание его антипода. Рождается системность, целостность, при которой высшей точкой мастерства является гармония, равновесие противоположностей.

[5] Как утверждает автор книги «Вдохновение по заказу» Михаил Александрович Дмитрук, правое полушарие головного мозга оперирует в основном художественными образами, а левое – логическими категориями и речью. После травмы правого полушария, без художественных образов математики, физики, шахматисты становились неспособными к творчеству и могли решать только простые задачи. Важно также отметить,что многие связи предметов и явлений, зафиксированные правым полушарием, очень трудно выразить известными понятиями и логическими категориями (по законам анализа и синтеза) – до поры до времени они остаются неосознанными. Но эти связи неожиданно всплывают из подсознания во время творчества – выразив словами „невыразимое”, шагнув за пределы опыта, накопленного человечеством, художники создают шедевры, учёные совершают открытия. Выдающиеся творцы, сами того не подозревая, нередко вводили себя в состояние, напоминающее гипнотическое, когда подавлялось левое полушарие, а правое – активизировалось.

[6] Стихии воды, может быть, гор, лесов, лугов, степей, болот, пустынь и так далее.

[7] Духовно-магического обряда приобщения сознания к духу, эгрегору племени.

[8] Буквально не имеющий права голоса на собраниях племени.

[9] От греч. «эйкос» – «дом».

[10] На латински graculus, graculi.

[11] От лат. absolutus – «безусловный, неограниченный».

[12] От лат. transcendo – «выхожу за пределы».

[13] Человек, получивший наследство как бы ставиться в последний след того, от кого ему достаётся наследство.

[14] Происходит от корня *ken- / *kon- («начало»), который в другом звуковом виде *kin связан с *kei («рубить») и буквально значит «срез; край». Впоследствии в слове *konъ > конъ развились и разошлись значения «конец» и «начало»: ср. выражение «из конца в конец» – «от края до края».

[15] От греческого «стадион» – первоначально «мера длины».

[16] Буквально «переступание за черту закона».

[17] От латинского «градус» – «шаг, степень».

[18] Понятие, которое можно связать со словами «делать» и «делить».

[19] Не случайно слово «преодолевать» происходит от основы «дол- / дел-», имеющейся и в лексемах «дело», «делить», «доля» («часть чего-то») и «предел».

[20] О числе 12 можно сказать, что оно обладает просто магическими свойствами. Как утверждает теософ Нина Рудникова в книге «Арканы Таро. Солнечный Путь», «самая сильная цепь состоит из двенадцати человек, разноокрашенных в смысле зодиакальных созвездий и гармонично соответствующих друг другу. Психологическая работа такой цепи может изменить историческое развитие целого народа. Дальнейшее разрастание цепи нежелательно, но желательно создание каждым членом новой, второстепенной, подчинённой цепи». Не случайно 12 находится на особом счету у многих народов и в самой природе. Вспомним 12 пар рёбер, 12 пар черепно-мозговых нервов, 12 пар часов в сутках, 12 месяцев в году, 12 знаков зодиака, 12-летний восточный гороскоп, 12 полутонов в октаве, 12 израилевых колен, 12 положений рук архатов, оставленных Буддой монахам Шаолиня, положивших начало боевым искусствам Китая. Показательно также, что лексема «дюжина» этимологически связана со словом «дюжий» («сильный»).

[21] Можно предположить, число этих этапов-составных тоже составляет 12.

[22] Сравните со словом «симфония», которое буквально означает «созвучие».

[23] Для наглядности можно взять такую науку, как экологию. Одно из её положений гласит о том, что каждый из экологических факторов (вода, солнечное тепло, ветер и т. д.) имеет определённые границы своего позитивного воздействия на тот или иной организм – они различны как для каждого вида, так в некоторой степени и внутри вида для разных особей. Нехватка или переизбыток любого из этих факторов может привести к гибели данного организма. И при этом каким бы позитивным не было б воздействие всех остальных факторов, выход за пределы нормы одного из факторов не может быть компенсирован другими.

[24] В греческом «построение, связь, соединение».

[25] Лексема «йога» в санскрите имеет значение «соединение, сосредоточение, созерцание».

[26] То есть «та, которая должна уйти из этой семьи (рода) в другую» или, образно говоря, «та, которая будет отрезана (подобно ветви)»: ср. «невеста», которая в славянских родах считалась «отрезанным ломтем».

[27] Работа, трудовая деятельность человека должна соответствовать его природе, натуре.

[28] Интересно, что слово «ересь» в переводе с греческого означает «выбор». Часто, обвиняя кого-то в ереси, представители ортодоксальной церкви лишали человека и права выбора, пытались его подчинить только своей воли, тем самым поставив себя выше Бога. Свобода выбора, данная Верховным Творцом каждой монаде, в некоторой степени ограничила и Его Самого. Господь Бог остался по своей сути Всесильным, но уже перестал быть Всемогущим, потому что больше не может переступить через свободу воли своих творений. Свобода выбора несёт в себе не только права, но также и обязанности, ответственность за последствия своих поступков, желаний и даже мыслей. Свобода не должна перерасти во вседозволенность, в слепое потакание своим желаниям. Сознание должно прозревать суть своих желаний, не идти у них на поводу, а наоборот контролировать их. Не случайно одно из положений эзотеризма указывает на то, что Тёмные силы действуют на человеческое сознание не столько через мысли, сколько через астральный план, тело желаний (а точнее – через тела, потому что астросома состоит из 7 тел-подпланов астрала). Лексема «похоть» образована от слова «хотеть», а укр. «бажання» («желание») этимологически родственно укр. «багаття» («костёр»): правильные в космическом понимании желания согревают душу, делают её лучистой и светлой, а неправильные начинают жечь её огнём преисподней.

[29] На цикличность, периодичность указывают название времени в некоторых языках. Так рус. слово «время» этимологически родственно лексемам «вертеть» и «вращать» и указывает на некоторую повторяемость. Об этом же свидетельствует и рус. поговорка «всё возвращается на круги своя». Укр. «час» («время») сокоренно лексеме «часто», а англ. time имеет одновременно и значение «время» и «раз», а также «темп; такт; ритм».

[30] См. его книгу «Философия истории».

[31] Слова «совершенство» и «усовершенствование» тоже в некоторой степени подразумевают бесконечность, потому что берут начало от лексемы «вершина» (= вершить), а в эволюционном смысле за каждой новой вершиной возникают всё новые и новые перспективы, слагающиеся из освоения всё более и более высоких вершин. По большому счёту, предела совершенству нет, как нет предела самому понятию «Бесконечность», а вместе с ним и понятию «Вечность»: Верховный Творец развивается вместе со Своими творениями и не случайно в «Откровении Иоанна Богослова» Господь о Себе говорит: «Се, творю всё новое»! (Откр. 21:5).

[32] Аллотропия – это способность некоторых химических элементов существовать в виде двух или нескольких простых веществ, различных по строению и свойствам.

[33] То есть то, что по своей сути противостоит целостности божественной, то, что соединено между собой на демонических началах и является целым только видимо. Составные такой «антицелостности» только временно соединяются между собой в борьбе со Светом, а между собой являются «соперниками не на жизнь, а на смерть».

[34] То есть то, что по своей сути противостоит целостности божественной, то, что соединено между собой на демонических началах и является целым только видимо. Составные такой «антицелостности» только временно соединяются между собой в борьбе со Светом, а между собой являются «соперниками не на жизнь, а на смерть».

[35] Сравните процесс нарушения целостности тёмными силами – по принципу «разделяй и властвуй» – с материальными предметами и организмами. Так «щербатый» – это тот предмет, от которого откололся кусочек и тем самым была нарушена его целостность. Но от того же корня и лексема «ущерб» – это уже понятие, которое касается и физического, и духовного планов. Другой пример – слово «зараза»,берущее начало от др.рус. «разить», то есть «бить», нарушать целостность: зараза-инфекция там набирает силу, где была уже нарушена целостность иммунитета, где организм уже ослаблен.

Тот же принцип лежит и в основе понятия, стоящего засловом «искушение» и отображающего введение тёмными сущностями души в грех с целью нарушения её целостности. Суть этого процесса становится наглядней, если мы сопоставим слово «искушение» с однокоренными словами «кусок» и «кушать», о которых мы уже упоминали выше. Как мы съедаем пищу, откусывая её по кусочку, так и тёмные сущности питаются энергиями душ, дробя их во время искушений, как бы откусывая от них кусочек за кусочком. Вспомним в этой связи и сокоренную лексему «искусство», указывающую на третью ипостась человеческой природы (первые две – это религия и наука). По мнению автора, такую связь на первый взгляд разных понятий «искушение» и «искусство» можно объяснить тем, что именно искусство, творчество человек может противопоставить воздействию на него демоническому и именно оно делает его существом, подобным Верховному Творцу и всей Его Иерархии демиургов.

[36] Для мифического мировосприятия было характерным воспринимать как одно целое и называть одним именем и весь эгрегор – то ли какой-либо род, то ли народ, то ли вид животных – и его родоначальника. Поэтому не стоит забывать, что и Библейский Адам – это имя не одного существа, а всего человечества. В эзотерической же традиции имя его Адам-кадмон – человек первородный, то есть это суммарное имя первых представителей рода человеческого.

[37] По благодати Божьей, приняв большинством представителей рода людского Мессию как своего Спасителя.

[38] В этой связи хочется вспомнить выражение из 6-й книги Учения Живой Этики, которая носит название «Иерархия»: «Существует старинное предание, что из страданий человеческих рождаются драгоценные камни». Для того, чтобы графит превратился в алмаз, чтобы поменялась композиция атомов углерода из кристаллической решётки хрупкого вещества в самый твёрдый камень, нужны большие температура и давление. Так и человеческое сознание должно превратиться в космический алмаз при большом давлении на него мощных Иерархов Тьмы и при возжигании в нём Космического огня.

[39] Хотя, конечно, интенсивность не может возрастать неограниченно и скорость её действия или насыщенность периодически то возрастает, то спадает, работает импульсами.

[40] В начале – всего человечества, а потом и планеты Земля, затем – Солнечной системы, после этого – прилегающих к ней миров и так далее вплоть до спасения целых галактик – из числа тех, что, подобно нашей, некогда были или частично проникнуты демоническим началом, или же полностью им захвачены.