|
Окремі знаменні дати і відомості про них
|
Серпень
|
|
| 1 серпня – 50 років (1959) казенному підприємству "Науково – виробничий комплекс "Іскра" |
| |
Завод "Іскра" – найбільший в країнах СНД розробник і виробник наземної радіолокаційної техніки, а в Україні - єдине підприємство, що володіє технологією замкнутого циклу виробництва радіолокаційних систем для потреб Міністерства оборони й організації управління повітряним рухом України.
Фахівці конструкторського бюро розробили три типи радіолокаційних комплексів для цивільної авіації: "Дніпро - М", "Дніпро - А", "Дніпро - Т".
Сьогодні освоєно випуск широкого спектру спеціальної електротехнічної продукції, товарів народного споживання, інвалідних крісел - колясок.
Техніка виробництва заводу користується високим попитом у світі й постачається у 38 країн Європи, Азії, Африки і Південної Америки. Підприємство бере активну участь у міжнародних тендерах.
Література
Белоус А. Локатор памяти: [НПК "Искра": г.Запорожье]. – Запорожье, 2005. – 159 с.
Путь к "Вершине": История Запорож. электромашиностроит. з-да "Искра". – Запорожье: РИП "Видавець", 1999. – 184 с.
Казенний електромашинобудівний завод "Іскра"// Потенціал: Десять років разом. – Запоріжжя, 2000. – С. 38.
***
"Искра" выведет военно-техническое сотрудничество Украины и Индии на новый этап // Суббота плюс. – 2006. – 12 янв. – С. 5.
Будилка О. Заводу локаторів – 45 років // Запороз. Січ. – 2004. – 31 лип. – С. 2.
"Іскрі" – 45 років // Запоріз. правда. – 2004. – 31 лип. – С.4.
Чередник В. "Искра": гордится прошлым, работает для будущего // Созвездие. – 2000. - №3. – С. 18-19.
"Искра" – это новые изделия, наукоемкие технологии, высокое качество и надежность: [Подборка статей] // Индустр. Запорожье. – 1999. – 30 июля. – С.4 – 5.
|
| |
| 5 серпня – 50 років (1959) Гончаренку О. М., мелітопольському письменнику |
| |
Олег Гончаренко народився 5 серпня 1959 році в м. Теміртау Карагандинської області (Казахстан). Але прожив там недовго, сім'я з часом переїхала до Мелітополя, де майбутній письменник у 1974 році закінчив вісім класів, а в 1976 році - професійно-технічне училище. Відслуживши в арміїї, працював на Мелітопольському заводі "Автокольорлит".
Вірші О. Гончаренко почав писати іще в шкільні літа. З 1984 року його поезії постійно друкувалися в обласній періодичній пресі. Окремі вірші звучали на республіканському й обласному радіо та телебаченні.
Рясні публікації привернули до нього увагу видавців. Одна за одною вийшли в світ книги "Крони дитинства", "Петрогліфи", "Тяжіння сонця", "Мрія і любов". Він став лауреатом двох премій: обласної молодіжної та премії Фонду Спілки письменників України "Літературна скарбниця".
Учасник наради молодих письменників у м. Києві (1989). Член Спілки письменників України з 1993 року.
Олег Гончаренко – самобутній, талановитий митець, твори якого високо оцінють Д. Павличко, Г. Лютий, інші відомі літератори. Олег Миколайович автор десяти книг. Останнім часом він активно займається перекладацькою діяльністю, тим самим надаючи можливість українському читачу ознайомитися з творчістю іншомовних літераторів.
Нещодавно йому присудили міжнародну літературну премію ім. Б. Лепкого за збірник поезії "Храм голосів".
Твори
Собор одкровень: (Окличні Знаки... Окличні Злаки...). – Мелітополь: ТОВ "Видавництво "Мелітополь", 2007. - 148 с.
Храм голосів: [Діалоги безсонного заповіччя]. – Мелітополь: ТОВ "Видавництво Мелітополь", 2006. – 154 с.
Серцебуття: Поезії.- Запоріжжя: Дніпров. металург, 2005. – 272 с.
Шесть часов вечера после войны. – Мелитополь, 2004. – 112 с.
Дорога крізь хату: Поезії. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2004. – 216 с.
Мрія і любов: Поезії.- Запоріжжя: Хортиця, 1996. – 129 с.
Тяжіння сонця: Поезії. – Мелітополь, 1992. – 64 с.
Петрогліфи: Поезії. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 55 с.
Крони дитинства: Зб. поезій. – Дніпропетровськ: Промінь, 1988. – 58 с.
***
Окличні Знаки…, Окличні Злаки…: [Уривки з кн. "Собор одкровень"] // Хортиця.- 2007. - №4. – С.6-11.
Саметойя; Фімея май...: [Вірші] // Хортиця. - 2003. - №3. – С.5 – 13.
Калинове чудо: Оповідання // Хортиця. – Запоріжжя, 1998. – Вип.6. – С.23 – 28.
Треті півні: [Добірка віршів] // Хортиця. – Запоріжжя, 1996. – Вип. 5. – С.13 – 17.
Криниця Породіллі: [Вірш] // Хортиця. – Запоріжжя, 1992. – Вип.2. – С.45 - 46.
Лелеки летять; Підкова; Поезія: [Добірка віршів] // Великий Луг. – Запоріжжя, 1992. – С.14 – 16.
Над Прип`яттю світання зайнялося...: [Вірш] // Хортиця: Альманах. – Дніпропетровськ, 1990. – Вип.1. – С.60 – 61.
Публіцистика
Під оберегом свого імені...: [Сивун П.] // Хортиця. – 2003. - №3. – С.64.
Література про життя та діяльність
Лютий Г. Олег Гончаренко // Письменники Запорізького краю (20 – 90 – ті роки ХХ ст.). – Запоріжжя, 2002. – С.394 – 399.
***
Рибка М. Чи можливо обійняти необ`ємне?: [Роздуми про кн. та авт. (Гончаренко О. "Собор одкровень")] // Хортиця. – 2008. - №1. – С.96 – 100.
Гудзь В. Передчуття священої конкісти: [Про мелітоп. поета О. Гончаренка] // Хортиця. – 2007. - №4. – С. 3-5.
Дігай Т. Крило ангела у поета з Мелітополя: [Рец. на кн. "Собор одкровень"] // Запороз. Січ. – 2007. – 27 жовт. – С.6.
На счету нашего земляка десять книг и три литературные премии // Мелитоп. ведомости. – 2007. – 6 июня. – С. 16.
"Собор одкровень" Олега Гончаренка // Запоріз. правда. – 2007. – 5 лип. (№97-98). – С. 14.
Рыбка М. "А был ли Пророк меж людей?": [О нов. кн. стихов "Шесть часов вечера после войны"] // Мелитоп. ведомости. – 2004. – 31 июля. – С.10.
Лютий Г. Душа співає...,просить світла храму... // Хортиця. – 2003. - №3. – С. 3 – 4.
|
| 12 серпня - 100 років від дня народження О. І. Сеника (Олекси Запорізького) (1909 - 1968), українського поета, байкаря; уродженця с. Миролюбівка Вільнянського району |
| |
Український поет, байкар Олексій Ількович Сеник (1909 - 1968) більш відомий під псевдонімом Олекса Запорізький. Доля його склалася так, що в рідному краї його майже не знають. Він народився в селі Миролюбівка Вільнянського району Запорізької області у селянській сім`ї. Батька – Іллю Сеника – майже не пам`ятав: той пішов на імперіалістичну війну і не повернувся. Дитинство і юність хлопця минули під суровим наглядом діда Трохима та лагідної доброї бабусі, в яких залишився жити після того, як мати вдруге вийшла заміж.
Олекса дуже рано закохався в книгу, читаючи не лише твори українських авторів, а й зарубіжних письменників. Проте таке захоплення не дуже вітав дід Трохим, який вважав, що чотирьох класів початкової школи онукові досить для роботи по господарству. І тільки наполегливість хлопця змусила діда скоритися його потягові до освіти.
Самостійно підготувавшись до іспитів, п`ятнадцятирічний Олекса вступив до сільськогосподарської школи в Новомиколаївці. Навчався він добре. Особливо легко давалася математика. Тому одразу після закінчення школи юнак їде до Запоріжжя, де вступає до педагогічного інституту на фізико – математичний факультет. Але згодом закоханість у красне письменство бере гору, і Олекса переходить на мовно – літературний факультет, займається у літературному гуртку.
Перші вірші Олекси Сеника з`явилися на початку 30-х років у газеті "Червоне Запоріжжя". 1 листопада 1931 року на літературній сторінці ВУСППу і "Молодняка" бачимо його вірш "Комсомольський комбайн", а через місяць серед творів запорізьких аматорів красного письменства надруковано вірш Сеника "Цегельня".
Того ж року в Запоріжжі почав виходити журнал "Темпи". Вже в першому випуску вміщено вірш О.Сеника "Колгоспна веснянка". А в 1934 році газета "Червоне Запоріжжя" повідомляє про творчий вечір поета О.Сеника, автора першої книжки "Бої в долині".
Після закінчення навчання (1934) він викладав на підготовчих курсах Запорізького авіатехнікума. 2 квітня 1935 року був заарештований і (звинувачений в участі у контрреволюційному заколоті), репресований і засланий до Сибіру на 3 роки. Повернувшись із заслання, вчителював у Запоріжжі, працював у відділі народної освіти. Не полишав і літературної роботи.
З наближенням фронту (1943 р.) Олекса Сеник разом із відступаючими німцями вирушив на захід. Можливо через особисте несприймання навколишнього життя, в якому довелося жити після Сибіру, де не бачив застосування власним поглядам. Можливо через п`єсу "Марко Отава", яка була поставлена в окупованому Дніпродзержинську. В ній йшлося про голодомор в Україні 1933 року, порушувалася тема, заборонена більшовиками. П`єса мала великий успіх , але після трьох вистав німці її заборонили. У Німеччині він перебував у таборі для переміщених осіб (м. Аугсбург), потім одружився з дівчиною з України Надією Коваль і переїхав до Бразилії (1949-1961). Тут він продовжує написання байок. І вже 1959 року виходить друга авторська збірка – "Нові байки".
10 жовтня 1958 року Постановою Президії Верховного Суду УРСР вирок О.Сенику було скасовано. Його реабілітували через 23 роки, але молодість не повернути. У далекій екзотичній Бразилії він вписав нову сторінку в історію байки. Там, далеко за межами України, допомогла йому це зробити рідна земля.
1961 року О.І.Сеник дістався до США. Навчався у Сіракузькому університеті. Після закінчення працював у ньому викладачем. Помер 20 травня 1968 року.
Твори
Нові байки. – К.: Смолоскип, 1996. – 30 с.
Січовий Парнас: Антологія (Поетичні твори вихованців Запоріз. держ. ун - ту). – Запоріжжя, 2000. – 399 с. – Із змісту: Олекса Запорізький: [Добірка віршів]. – С.6 – 17.
Література про життя та діяльність
Реабілітовані історією: Запорізька область. Кн.1. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2004. – 583 с. – Із змісту: Шевченко В. Терниста путь. – С.274 – 276.
Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. Вип.1. – Запоріжжя, 2003. – 148 с. – Ємець О. Український байкар Олекса Запорізький. – С.117 – 121; Шевченко В. Терниста путь: (Шляхами письменницької долі). – С. 122 – 124.
Письменники Запорізького краю (20 – 90 – ті роки ХХ ст.). – Запоріжжя, 2002. – 579 с. – Із змісту: Ребро П. Літературне Запоріжжя: [В т. ч. про О.Сеника]. – С.14, 16.
Січовий Парнас: Антологія: (Поетич. твори вихованців Запоріз. держ. ун-ту). – Запоріжжя, 2000. – 399 с. – Із змісту: Олекса Запорізький: [Корот. біогр. довідка]. – С.5.
Весела Січ: Альманах Міжнар. асоціації гумористів і сатириків. №7. – Запоріжжя: Хортиця, 2000. – 171 с. – Із змісту: Ємець О. Байкар Олекса Запорізький. – С.152 – 155.
Гайдабура В. Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду нім. – фашист. окупації (1941 - 1944): Історія. Політика.
Документи. Ідеї. Худож. реалії. Людські долі. – К.: Мистецтво, 1998. – 224 с. – Із змісту: [В т. ч. про п`єсу О.Сеника "Марко Отава"]. – С.195 – 196.
|
| Серпень - 70 років (1939) Запорізькому театру ляльок |
| |
Це був театр у повному значенні цього слова – на колесах, або ще точніше – на плечах. „Зверху була спущена” вказівка: бути театру ляльок у м.Запоріжжі (тоді вже обласному центрі). Та на місцях не поспішали думати про облаштування театру: ані приміщення, ані транспорту лялькарям не виділили. От і пересувались вони від села до села гарбою, а частіше пішака, ногами.
Та лицарів ляльок це не зупиняло. Справжнім натхненником - організатором театру стала художній керівник і режисер Надія Йосипівна Копп, на квартирі якої, в основному, проводилися репетиції. В довоєнні роки ентузіасти театру створили понад десяток великих лялькових вистав, серед них: „Червоненька квіточка”, „Кіт у чоботях” Шарля Перро, „По щучому велінню” Є.Тараховської.
Потім були воєнне лихоліття, повоєнна розруха, але вже 15 січня 1946 року ентузіасти лялькового театру показали маленьким глядачам нову виставу за п’єсою Н.Гернет „Каченя”, потім з’явилися „Червона шапочка” Ш.Перро, „Коник-Горбоконик” П.Єршова, „Чарівна лампа Аладіна” Н.Гернет, „Попелюшка” Н.Габбе.
Та театр все ще не має даху над головою і на деякий час його приймає на свою сцену обласна філармонія.
Нарешті 1970 року театр ляльок знову стає самостійною творчою одиницею, а художнім керівником колективу призначається М.Лисов. У 1972 році поставлений перший спектакль для дорослих – „Клоп” В.Маяковського (режисер - народний артист України М.Равицький). Другою виставою для дорослих був „Сорочинський ярмарок” за М.Гоголем режисера Л.Нестулій.
З 1987 року головним режисером театру став А.А.Галімон – заслужений діяч мистецтв України. Багато вистав за його режисурою надовго увійшли до репертуару театру: „Маленька фея” В.Рабадана, „Ще раз про Червону шапочку” С.Когана, „Лускунчик” за Е.Гофманом, „Пригоди Піфа” Є.Жуковської, тощо.
Зараз театр має дах над головою, та й солідний репертуар, що складає 30 вистав з гаком. Має театр і свого вірного глядача. Колектив відзначений численними нагородами за творчі досягнення, побував на гастролях у Прибалтиці, Росії, Білорусі, Молдови, майже у всіх обласних центрах України.
Оплесками та словами вдячності під час гастрольної подорожі зустрічали запорізьких лялькарів в Австрії. Своїми найріднішими гостями вважає малеча в усіх куточках нашого краю колектив театру. Сьогодні в театрі працюють високопрофесійні актори-ляльковики і майстри сцени: Н.Сапа, А.Контрерас, Н.Соколовська, І.Шестовський, Я.Козак, В.Арсеній, С.Дудник.
Талановитий режисер-постановник Л.Нестулій за останні роки поставила вистави, які завоювали симпатії маленьких глядачів. Це і „Морозко” М.Шурінової, і „Шуронька-снігуронька” В.Орлова, „Попелюшка” Н.Габбе, „Казка про рибалку та рибку” за О.Пушкіним, „Снігова королева” за Г.Х.Андерсеном, „Пригоди Незнайки” М.Носова та інші.
Театр має цілу низку дипломів регіонального фестивалю „Січеславна” та міжрегіонального – „Лялькові зустрічі” (м.Донецьк), а серед творчого складу є лауреати премії ім. І.С.Паторжинського (колишній головний режисер театру заслужений діяч мистецтв України А.Галімон, режисер-постановник Л.Нестулій, актори А.Контрерас, Н.Сапа).
У квітні 1999 року театр очолив новий директор Колб Анатолій Михайлович, який докладає багато зусиль щодо поліпшення матеріально-технічної бази, організації діяльності театру, його рекламуванню та стимулюванню творчої виробничої роботи.
Література
Обласний театр ляльок // Запорізька пектораль: культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2003. – [С. 10-12].
Запорізький обласний театр ляльок: 65 років. – Запоріжжя, 2003. – [Буклет].
***
Стрелец С. Театр кукол в правовом поле абсурда // Запороз. Січ. – 2007. – 9 серп. (№148-150). – С.2.
Колба А. Люди и деньги в королевстве кукол // Запороз.Січ. – 2007. –12 квіт. (№67-69). – С. 20.
Чередниченко И. Театр кукол помолодел и похорошел // Остров свободы. – 2006. – 14 дек. (№47). – С. 3.
Эстеркина И. До пяти лет. А старше? // Суббота плюс. – 2004. – 28 окт. – С. 9.
Галімон А. Через роки та відстані: [Театру ляльок – 65 років] // Запороз.Січ. – 2004. – 7 верес.
Галімон А. Як вовк на дерево заліз: [Про репертуар лялькового театру] // Запороз. Січ. – 2003. – 30 серп. – С. 8.
Соловьева Г. Пусть сказка дарит мир и доброту // Запороз. Січ. – 2003. – 27 берез. – С. 12.
Галимон А. На открытие сезона – в кукольный театр! // МИГ. – 2003. – 4 сент. (№36). – С. 32.
Галимон А. Запорожский кукольный театр на фестивале: [В Донецке] // Индустр. Запорожье. – 2000. – 15 дек.
Поздравляем!: [О вручении премии И.Паторжинского Запорож. обл. фонда культуры глав. Реж. Театра кукол засл. Деятелю искусств Украины А.Галимону] // Наш город. - Шарипова Л. Лялки в нього, мов живі: [Про роботу засл. діяча мистецтв України, голов. реж. Запоріз. театру ляльок А.А.Галімона] // Запороз. правда. – 1994. – 11 січ.
Климова О. Наши в Австрии: [О гастролях Запорож. театра кукол]// Индустр. Запорожье. – 1990. – 13 июня.
|
|
|
|
